Одна мама порівняла перший рік навчання дитини у школі з першим роком після народження: величезна відповідальність, необхідність багато часу проводити поруч, океан витримки й терпіння. Це справді серйозне випробування для батьків — випробування їхньої життєвої стійкості, доброти, чуйності. Добре, якщо дитина у важкий перший рік навчання відчуватиме підтримку. Ваша віра в успіх, спокійне, рівне ставлення допоможуть їй упоратися з усіма труднощами.
Психологічна підтримка під час шкільного навчання — проблема важлива і складна. Ми багато говоримо про психологічну готовність дитини до школи, відсуваючи або вважаючи за очевидний фактор готовність батьків до нового, шкільного етапу життя їхньої дитини.
Головна турбота батьків — підтримка й розвиток прагнення вчитися, пізнавати нове. Наприклад, ви зустрічаєте дитину після уроків запитанням: «Що було цікавого у школі?». «Нічого цікавого, — відповідає вона». «Так не буває! Ти ж довідався щось нове, щось тебе мало здивувати, вразити». Дитина напружується, згадує, що ж цікавого було, і, можливо, не одразу, але пригадає якийсь епізод уроку або прочитане в підручнику, а може, опише кумедний випадок на перерві. Ваша участь і ваш інтерес позитивно позначаться на розвитку пізнавальних здібностей дитини. їх ви також зможете ненав'язливо спрямовувати та зміцнювати далі.
Стримуйтесь і не лайте школу й учителів у присутності дитини. Нівелювання їхньої ролі не дозволить відчути радість пізнання. Не порівнюйте дитину з однокласниками, хоч би як вони були вам симпатичні або навпаки. Ви любите і приймаєте дитину такою, якою вона є, тому поважайте ЇЇ індивідуальність.
Будьте послідовні у своїх вимогах. Якщо прагнете, наприклад, щоб дитина росла самостійною, не поспішайте пропонувати їй допомогу, дайте відчути себе дорослою.
З розумінням ставтеся до того, що у вашого маляти щось не буде виходити одразу, навіть якщо це здається вам елементарним. Запасіться терпінням.
Пам'ятайте, що вислови на кшталт: «Ну скільки тобі потрібно повторювати? Коли ж ти, нарешті,* навчишся? Що ж ти такий телепень?», — крім роздратування, нічого не викличуть.
Психологічно батьки мають бути готові не тільки до труднощів, невдач, але й до успіхів дитини. Часто буває, що, хвалячи малюка, ми немов боїмося, що він зазнається або зледащіє, і додаємо ложку дьогтю до бочки меду: «А що Антон одержав? П'ятірку? От молодець! Він, по-моєму, ще не одержав жодної четвірки!». (А в тебе і четвірки бувають...)
Замість цього значно краще було би просто порадіти успіху, очікуваному й закономірному, адже цьому передувала праця. І далі буде так само, потрібно лише постаратися.
Дуже важливо, аби батьки порівнювали свої очікування щодо майбутніх успіхів дитини з її реальними здібностями. Це визначає здатність дитини самостійно розраховувати свої сили, плануючи якусь діяльність.
Отже, ваша підтримка, віра в дитину, в її успіх допоможуть перебороти всі перешкоди.
