У 1880 році в с.Курмани
відкрилася церковно-приходська школа. Спочатку вона була двокласна. Учителями
були піп і дяк. Учнів у класі було 8-12, навчались тільки діти багатих. Вивчали
закон божий і церковно-слов’янське читання, церковні співи, арифметику,
чистописання. Учні писали на грифельних дошках, тому що зошити з’явились тільки
у 1891 році. З природничими науками учнів не знайомили. Навчання розпочиналося
15 жовтня і закінчувалося після пасхальних свят. На протязі навчального року канікул не було. Викладання
предметів проводилось на російській мові.
Земська школа відкрилась
у 1895 році. Її приміщення було розташоване на території сучасної школи. Ця
школа була трьохкласна до 1913 року, а в
1914 році реорганізована у 4-класну. У кожному класі було по 10-15 учнів,
переважно хлопці. Учнів 4-х класів навчало 2 вчителі. Як і в
церковно-приходській школі, заняття розпочинались 15 жовтня, урок проходив 45
хвилин, предмети читались російською мовою
У 1913 році було
побудоване приміщення сучасної школи. Будувалася школа за кошти , зібрані
Курманівською громадою. У 1905 році у
касі сільської громади було 2000карбованців – на той час дуже великі кошти.
Земська управа , довідавшись про це, почала вимагати розпочати будівництво нової школи. На той час
в селі проводив богослужіння в церкві
піп Тарасевич. Він доводив, що краще розширити церковну школу, а не будувати
земську. Однак, повітове земство, яке тоді очолював Чегринцев Іван Феодосійович
не погодилась з цим. Тому на будівництво школи було внесено 2000крб громади і
400крб. від продажу старого будинку.
Протягом 1911-1912рр.було збудовано приміщення школи, в якій нині
навчаємось і ми: з липової деревини,
обкладену цеглою. В цій школі
налічувалось 75 учнів і було 4 класи. У класах стояло по три ряди парт, дошка,
стіл і стілець для вчителя. Стіни побілені крейдою. Парти пофарбовані в чорний
колір. На подвір’ї школи був будинок, де
жили вчителі.
При школі був кінь з
упряжкою, на якому директор школи їздив на наради в район і використовувався по
господарству. Діти були всі бідні, одягнуті хто в чому. Вчителі просили, щоб діти не ходили босими до
школи, щоб батьки придбали хоч якесь взуття. Книжки носили в полотняній
торбинці, в руках чорнильниця, а частіше каламарчик на мотузці.
Вчителі Курманівської школи . 1932 рік
Згодом, у 1933 році,
школа стала семирічкою.
Директором школи зразу
був Даниленко, а потім Губський Федір Пилипович дуже гуманна і скромна людина. Він був взірцем не тільки для вчителів,
а й для учнів і їх батьків. Під час літніх канікул разом з людьми йшов у поле
косити чи виконувати будь-яку сільськогосподарську роботу. Користувався великим
авторитетом.
У 1935-1936рр. в школі
стало набагато красивіше, привабливіше. У класах з’явились портрети.
Побільшало наочних посібників. Випускались загальношкільна і класні стінгазети.
Була добре налагоджена
піонерська робота, працювали гуртки, учнівський комітет.
В учнів виховувалась
чесність і повага не тільки до старших, а й один до одного. Особливо зверталась
увага на виховання правдивості у учнів. Працювали гуртки, часто з художніми
номерами виступали перед жителями Курманів, Березняків, Костянтинева. Навчались
в дві зміни. Учнів було багато. Класи
були паралельні. У 1939р. школа збагатилась
літературою, працювала бібліотека, буфет. На великій перерві бажаючі могли попити
чай, купити за 5 копійок булочку.
Біля стін школи разом з класним керівником О.Ф.Ліхно-Губською. 1939рік
У новому 1941 – 1942
навчальному році учні навчались 10 днів.
Рили коло школи окопи, сподівались, що ворога наша Армія зупинить, розіб’є його
ще на кордоні. Директор школи, відпустивши учнів і вчителів, коли вже німці
були в Ромнах, взяв на плечі похідну сумку і пішов добровольцем на фронт. Хто зміг
евакуювався.
Німецька армія вступила в
село. Що ж фашисти зробили з нашою школою? Парти, наочні посібники, книги
викинули на подвір’я. В класи поставили своїх коней. Жаль було глянути, біль
краяв серце, а несамовитий вітер шарпав листочки книг, і вони тріпотіли від вітру і холоду,
ніби просили допомоги, якої чекати було ні від кого, бо кругом були німецькі
солдати. У вересні 1943 році Курмани були
звільнені, відновились заняття у школі.
Директором Курманівської
семирічної школи у 1947 – 1951 роках був Демченко Микола Юхимович. Школа потребувала значного ремонту, тому в цей час
було полагоджено дах, замінено підлогу. В
1951 році був направлений у Хоружівську школу, а з 1952 по 1954 рр. працював
інспектором народної освіти.
З 1954 по 1958 рр. Демченко
М.Ю. знову працював директором Курманівської школи. В цей час було добудовано
майстерню.
З 1958 по 1973 рр. –
секретар райкому партії. Протягом 1973 – 1978 рр. Микола Юхимович був
директором Недригайлівської середньої школи. А з 1979 по 1992 рр. Демченко М.Ю.
працював інспектором районного відділу освіти.
Разом з учнями школи директор школи
Демченко Микола Юхимович
В 50-х роках навчання в
Курманівській школі велось у приміщенні, збудованому в 1912 – 1913 роках. А в
тому приміщенні, яке було збудоване в 1900 році були розміщені квартири
вчителів. Там жили чотири вчительських
родини. Кожна сім’я мала невеличку кімнату. Нині в цьому приміщені навчаються
учні початкових класів.
Яскравою сторінкою в
історії Курманівської школи є період директорства Короткого Андрія Павловича,
який зразу ж після закінчення Коровинської школи потрапив на фронт. Брав участь
у боях за Сталінград, Кавказ. Мав численні бойові нагороди та поранення.З 1949
року став працювати вчителем Курманівської семирічки.
З 1960 року – Курманівська школа стала восьмирічною.
З 1968 по 1976 роках
Короткий А.П. був директором Курманівської школи та вчителем історії. В цей час
було проведено капітальний ремонт шкільних приміщень, викопано колодязь на
шкільному подвір’ї, посаджено сад.
В цей час
традиційними стали районні піонерські
зльоти. В 1976 році школа представляла загін барабанщиків, для яких була пошита
святкова форма, якої на той час не мала ніяка інша школа в районі.
Загін барабанщиків. 1976рік (Живолуп К.П.,Чичик В.М.,Черниш Н.П ., Короткий А.П.,
Бут С.М., Бердник Л.О., Шелудченко Н.П. разом з учнями )
З 1976 по 1979 роки
директором школи була Черниш Ніна Пилипівна. Ніна Пилипівна викладала співи і
математику. З її ініціативи в школі створюється жіночий вокальний ансамбль.
В ці роки все доросле
населення Курманів і Березняків мало змогу здобути середню освіту, відвідуючи у
вечірній час заняття заочної школи, що діяла на базі нашої школи.
У 1976 році школа
випустила останній раз паралельні класи. Ще протягом чотирьох років
наповнюваність випускних класів була 30 і більше учнів, а потім різко
скоротилась до 15 – 20.
З 1976 році в школі
створюється шкільне лісництво, роботою якого керувала вчителька біології Дубина
Раїса Іванівна. Під її керівництвом учні збирали насіння дерев, вирощували
розсаду, вели озеленення території школи та села. Саме завдяки Дубині Р.І.
щорічно між класами проходили конкурси на кращу клумбу.
З 1979 по грудень 1990
року директором Курманівської школи була Жук Ніна Миколаївна, яка до цього з
1967 року працювала тут вчителем англійської мови. Саме на період її керівництва
припадають значні зміни, що відбулися в школі. Робились спроби осучаснити школу
і тому біла побілка стін була замінена на кольорову. Але через кілька років від
цього відмовилися.
При школі була створена
кролеферма. Учні, вчителі та обслуговуючий персонал школи заготовляли корм,
доглядали тварин.
У 1981 році було замінено
покрівлю даху.
Традиційними були
загальношкільні екскурсії в природу. Зазвичай ходили в Костянтинівський ліс
восени, коли достигала шипшина, та навесні, в період цвітіння пролісків, рясту.
Всі учні, як молодших, так і старших класів, з нетерпінням чекали цих днів.
В період 70-х – І
половині 80-х у школі діяв клуб інтернаціональної дружби. Учні Курманівської
школи вели листування з учнями села Ракове Врачанського округу Народної Республіки
Болгарії. Школа зав’язує тісні зв’язки з поетом-земляком Білоусом Д.Г., який
був частим гостем у школі.
В цей час школа мала
хороших шефів – радгосп «Маяк»(директор Чортенко М.І.) та Недригайлівський
радіоламповий завод (директор Пономаренко М.М.), які надавали значну допомогу школі.
Так, при допомозі радіолампового заводу проведено побілку школи зовні, оновлено
спортивний майданчик, оздоблено фасад школи. Радгосп «Маяк» збудував для школи
нову їдальню, яка почала діяти з 1989
року.
В школі було замінено
меблі в 1981 – 1985 роках. Ними учні користуються і по цей час.
У 1985 році школа вперше
набрала на навчання шестирічок. З 1988 року Курманівська восьмирічна школа
реорганізована в середню.
У 1989 році в приміщенні,
де були розміщені початкові класи, почали ставити електричні батареї. В класах
стало тепло. Пічне опалення використовували тільки у великі морози. До їдальні
та до школи при допомозі радгоспу «Маяк»
була підведена вода.
З грудня 1990 року по
червень 1997 року директором Курманівської середньої школи був Дремов Іван
Петрович. При ньому було завершено встановлення електричних батарей по всій
школі. Але в 1996 році за наказом Недригайлівської районної ради було
заборонено користуватись електричним опаленням. В школі в зимовий період знову стало
холодно, вікна намерзали із середини, адже завозилось несортове вугілля.
Не дивлячись на ці
труднощі школа змінила вигляд класних кімнат – були поклеєні шпалери.
В 1991 році заасфальтовано шкільне подвір’я. Значно
розширена була спортивна площадка, яка від сільської дороги була відділена
металевою огорожею.
У 1992 році учні разом з
учителями навколо спортивної площадки посадили алею з ялин, беріз та абрикос. В
школі на період літніх канікул створювалась учнівська виробнича бригада з числа
дівчаток 8 – 10 класів, які доглядали площу буряків у радгоспі «Маяк», за що
одержували заробітну плату.
Традиційним став
фестиваль «Таланти твої, Україно!» де кожен клас показував свої здібності на
кращих читців віршів, гумору, виконавців пісень, танців.
У 1992 році неподалік від сучасного приміщення
школи за дитячим садком починалось будівництво нової школи. Було вирито
котлован, постелено плити. Передбачалось, що це буде двох-поверхова будівля,
поруч буде стадіон і басейн. Але все це залишилося лише в планах, бо вже скоро
роботи було припинено за відсутності фінансування.
Нова школа так так і не
була збудована і тому довелося ремонтувати школу, побудовану земством. У 2002р.
школу було перекрито. У 2006р. у школі
було встановлено комп’ютерний клас.
У 2007р. дружина
покійного нашого поета-земляка Д.Білоуса Олена Тимофіївна подарувала школі 20
тис.грн., на які було проведено заміну старих
вікон у 5-ти класних кімнатах на склопакети. У класах стало набагато
тепліше. А у 2008 р. для опалення школи
було встановлено електричні конвектори.
Проте, не дивлячись на
те, що поліпшуються умови для навчання, катастрофічно скорочується чисельність
учнів . Ще у 1973р. у школі навчалося 240 учнів, у 2001р. було 145 учнів, то в 2012-2013 навчальному
році школу відвідують 47 учнів.
Створено умови для
естетичного, фізичного та розумового розвитку учнів. Уже понад три роки працює кімната-музей
літературно-краєзнавчого напрямку. Збір матеріалів для майбутнього музею
розпочала вчителька української мови та літератури Майківська Софія Корніївна
ще у 70-х роках. Великий обсяг роботи по
даному напрямку виконала Чумак Марія Захарівна. Систематизувала надбання своїх
попередників Гусак Тетяна Миколаївна. На базі музею діє літературно-краєзнавчий
гурток.
На
занятті літературно-краєзнавчого гуртка. Зустріч з Г.Білоусом
Пишається школа своїми
учнями. За час існування середньої школи з 1988р. нагороджені медалями: Золотою – 12 чоловік,
Срібною – 8 чоловік.
